OrthodoxChristianity.net
July 24, 2014, 12:06:51 AM *
Welcome, Guest. Please login or register.

Login with username, password and session length
News: Reminder: No political discussions in the public fora.  If you do not have access to the private Politics Forum, please send a PM to Fr. George.
 
   Home   Help Calendar Contact Treasury Tags Login Register  
Pages: 1   Go Down
  Print  
Author Topic: Українська поeзія  (Read 1238 times) Average Rating: 0
0 Members and 1 Guest are viewing this topic.
Heorhij
Merarches
***********
Offline Offline

Faith: Orthodox
Jurisdiction: GOA, for now, but my heart belongs to the Ukrainian Orthodox Church
Posts: 8,576



WWW
« on: May 01, 2010, 06:08:45 PM »

Тополя

По діброві вітер виє, 
Гуляє по полю, 
Край дороги гне тополю 
До самого долу. 
Стан високий, лист широкий - 
Нащо зеленіє? 
Кругом поле, як те море 
Широке, синіє. 
Чумак іде, подивиться 
Та й голову схилить; 
Чабан вранці з сопілкою 
Сяде на могилі, 
Подивиться — серце ниє: 
Кругом ні билини! 
Одна, одна, як сирота 
На чужині, гине! 

Хто ж викохав тонку, гнучку 
В степу погибати? 
Постривайте, все розкажу, 
Слухайте ж, дівчата. 
Полюбила чорнобрива 
Козака дівчина. 
Полюбила — не спинила, 
Пішов та й загинув... 
Якби знала, що покине,— 
Була б не любила; 
Якби знала, що загине,— 
Була б не пустила; 
Якби знала, не ходила б 
Пізно за водою, 
Не стояла б до півночі 
З милим під вербою; 
Якби знала!.. 

І то лихо — 
Попереду знати, 
Що нам в світі зустрінеться. 
Не знайте, дівчата! 
Не питайте свою долю... 
Само серце знає, 
Кого любить... Нехай в'яне, 
Поки закопають! 
Бо не довго, чорнобриві, 
Карі оченята; 
Біле личко червоніє 
Не довго, дівчата! 
До полудня, та й зав'яне, 
Брови полиняють... 
Кохайтеся ж, любітеся, 
Як серденько знає. 

Защебече соловейко 
В лузі на калині,— 
Заспіває козаченько, 
Ходя по долині. 
Виспівує, поки вийде 
Чорнобрива з хати; 
А він її запитає: 
«Чи не била мати?» 
Стануть собі, обіймуться, - 
Співа соловейко; 
Послухають, розійдуться,— 
Обоє раденькі. 
Ніхто того не побачить, 
Ніхто не спитає: 
«Де ти була, що робила?» 
Сама собі знає. 
Любилася, кохалася, 
А серденько мліло: 
Воно чуло недоленьку, 
А сказать не вміло. 
Не сказало — осталася, 
День і ніч воркує, 
Як голубка без голуба, 
А ніхто не чує. 
Не щебече соловейко 
В лузі над водою, 
Не співає чорнобрива, 
Стоя під вербою; 
Не співає,— як сирота, 
Білим світом нудить. 
Без милого батько, мати — 
Як чужії люде. 
Без милого сонце світить - 
Як ворог сміється; 
Без милого скрізь могила... 
А серденько б'ється! 
 
Минув і рік, минув другий 
Козака немає; 
Сохне вона, як квіточка,— 
Ніхто не питає. 
«Чого в'янеш, моя доню?» - 
Мати не спитала, 
За старого, багатого 
Нищечком єднала. 
«Іди, доню,— каже мати,— 
Не вік дівовати. 
Він багатий, одинокий — 
Будеш пановати». 

«Не хочу я пановати, 
Не піду я, мамо! 
Рушниками, що придбала, 
Спусти мене в яму. 
Нехай попи заспівають, 
А дружки поплачуть: 
Легше мені в труні лежать, 
Ніж його побачить». 
 
Не слухала стара мати, 
Робила, що знала; 
Все бачила чорнобрива, 
Сохла і мовчала. 
Пішла вночі до ворожки, 
Щоб поворожити: 
Чи довго їй на сім світі 
Без милого жити? 
«Бабусенько, голубонько, 
Серце моє, ненько! 
Скажи мені щиру правду, 
Де милий-серденько? 
Чи жив, здоров, чи він любить, 
Чи забув-покинув? 
Скажи ж мені, де мій милий? 
Край світа полину! 
Бабусенько, голубонько, 
Скажи, коли знаєш! 
Бо видає мене мати 
За старого заміж. 

Любить його, моя сиза, 
Серце не навчити. 
Пішла б же я утопилась — 
Жаль душу згубити. 
Коли нежив чорнобривий, 
Зроби, моя пташко, 
Щоб додому не вернулась... 
Тяжко мені, тяжко! 
Там старий жде з старостами... 
Скажи ж мою долю». 
«Добре, доню; спочинь трошки.. 
Чини ж мою волю. 
Сама колись дівовала, 
Теє лихо знаю; 
Минулося — навчилася, 
Людям помагаю. 
Твою долю, моя доню, 
Позаторік знала, 
Позаторік і зіллячка 
Для того придбала». 

Пішла стара, мов каламар 
Достала з полиці. 
«Ось на тобі сего дива! 
Піди до криниці; 
Поки півні не співали, 
Умийся водою, 
Випий трошки сего зілля — 
Все лихо загоїть. 
Вип'єш — біжи якомога; 
Що б там ні кричало, 
Не оглянься, поки станеш 
Аж там, де прощалась. 
Одпочинеш; а як стане 
Місяць серед неба, 
Випий ще раз; не приїде — 
Втретє випить треба. 
За перший раз, як за той рік, 
Будеш ти такою; 
А за другий — серед степу 
Тупне кінь ногою. 
Коли живий козаченько, 
То зараз прибуде. 
А за третій... моя доню, 
Не питай, що буде. 
Та ще, чуєш, не хрестися, 
Бо все піде в воду. 
Тепер же йди, подивися 
На торішню вроду». 

Взяла зілля, поклонилась: 
«Спасибі, бабусю!» 
Вийшла з хати: «Чи йти, чи ні? 
Ні, вже не вернуся!» 
Пішла, вмилась, напилася, 
Мов не своя стала, 
Вдруге, втретє, та, мов сонна, 
В степу заспівала: 

«Плавай, плавай, лебедонько, 
По синьому морю, 
Рости, рости, тополенько, 
Все вгору та вгору! 
Рости тонка та висока 
До самої хмари, 
Спитай бога, чи діжду я, 
Чи не діжду пари? 
Рости, рости, подивися 
За синєє море: 
По тім боці — моя доля, 
По сім боці — горе. 
Там десь милий чорнобривий 
По полю гуляє, 
А я плачу, літа трачу, 
Його виглядаю. 
Скажи йому, моє серце, 
Що сміються люде; 
Скажи йому, що загину, 
Коли не прибуде. 
Сама хоче мене мати 
В землю заховати... 
А хто ж її головоньку 
Буде доглядати? 
Хто догляне, розпитає, 
На старість поможе? 
Мамо моя, доле моя! 
Боже милий, боже! 
Подивися, тополенько, 
Як нема — заплачеш 
До схід сонця ранісінько, 
Щоб ніхто не бачив. 
Рости ж, серце-тополенько, 
Все вгору та вгору; 
Плавай, плавай, лебедонько, 
По синьому морю!» 

Таку пісню чорнобрива 
В степу заспівала. 
Зілля дива наробило — 
Тополею стала. 
Не вернулася додому, 
Не діждала пари; 
Тонка-тонка та висока — 
До самої хмари. 
По діброві вітер виє, 
Гуляє по полю, 
Край дороги гне тополю 
До самого долу.

(1839)

http://svitiaz.tripod.com/
Logged

Love never fails.
Heorhij
Merarches
***********
Offline Offline

Faith: Orthodox
Jurisdiction: GOA, for now, but my heart belongs to the Ukrainian Orthodox Church
Posts: 8,576



WWW
« Reply #1 on: May 02, 2010, 12:55:40 PM »

Розрита могила
Світе тихий, краю милий, 
Моя Україно! 
За що тебе сплюндровано, 
За що, мамо, гинеш? 
Чи ти рано до схід сонця 
Богу не молилась? 
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила? 
«Молилася, турбувалась, 
День і ніч не спала, 
Малих діток доглядала, 
Звичаю навчала. 
Виростали мої квіти, 
Мої добрі діти, 
Панувала і я колись 
На широкім світі,— 
Панувала... Ой Богдане!' 
Нерозумний сину! 
ІІодивись тепер на матір, 
На свою Вкраїну, 
Що, колишучи, співала 
Про свою недолю, 
Що, співаючи, ридала, 
Виглядала волю. 
Ой Богдане, Богданочку! 
Якби була знала, 
У колисці б задушила, 
Під серцем приспала. 
Степи мої запродані 
Жидові, німоті, 
Сини мої на чужині, 
На чужій роботі. 
Дніпро, брат мій, висихає, 
Мене покидає, 
І могили мої милі 
Москаль розриває... 
Нехай риє, розкопує, 
Не своє шукає, 
А тим часом перевертні 
Нехай підростають 
Та поможуть москалеві 
Господарювати, 
Та з матері полатану 
Сорочку знімати. 
Помагайте, недолюдки, 
Матір катувати». 

Начетверо розкопана, 
Розрита могила. 
Чого вони там шукали? 
Що там схоронили 
Старі батьки? — Ех, якби-то, 
Якби-то найшли те, що там схоронили, 
Не плакали б діти, мати не журилась. 
 
(1843)

http://svitiaz.tripod.com/
Logged

Love never fails.
LizaSymonenko
Слава Ісусу Христу!!! Glory to Jesus Christ!!!
Global Moderator
Toumarches
******
Offline Offline

Faith: God's Holy Catholic and Apostolic Orthodox Church
Jurisdiction: Ukrainian Orthodox Church of the U.S.A.
Posts: 12,557



WWW
« Reply #2 on: May 02, 2010, 02:34:23 PM »


Вічна пам’ять Тарасові!

Nobody could say it better.

Even though I've heard his words a million times, they still make me cry.

(I need a tissue!)
Logged

Conquer evil men by your gentle kindness, and make zealous men wonder at your goodness. Put the lover of legality to shame by your compassion. With the afflicted be afflicted in mind. Love all men, but keep distant from all men.
—St. Isaac of Syria
Heorhij
Merarches
***********
Offline Offline

Faith: Orthodox
Jurisdiction: GOA, for now, but my heart belongs to the Ukrainian Orthodox Church
Posts: 8,576



WWW
« Reply #3 on: May 03, 2010, 07:20:08 AM »

До Основ'яненка

Б'ють пороги; місяць сходить,  
Як і перше сходив...  
Нема Січі, пропав і той,  
Хто всім верховодив!  
Нема Січі; очерети  
У Дніпра питають:  
«Де то наші діти ділись,  
Де вони гуляють?»  
Чайка скиглить літаючи,  
Мов за дітьми плаче;  
Сонце гріє, вітер віє  
На степу козачім.  
На тім степу скрізь могили  
Стоять та сумують;  
Питаються у буйного:  
«Де наші панують?  
Де панують, бенкетують?  
Де ви забарились?  
Вернітеся! дивітеся —  
Жита похилились,  
Де паслися ваші коні,  
Де тирса шуміла,  
Де кров ляха, татарина  
Морем червоніла-  
Вернітеся!» — «Не вернуться!  
Заграло, сказало  
Синє море.— Не вернуться,  
Навіки пропали!»  
Правда, море, правда, синє!  
Такая їх доля:  
Не вернуться сподівані,  
Не вернеться воля,  
Не вернуться запорожці,  
Не встануть гетьмани,  
Не покриють Україну  
Червоні жупани!  
Обідрана, сиротою  
Понад Дніпром плаче;  
Тяжко-важко сиротині,  
А ніхто не бачить...  
Тілько ворог, щ.о сміється...  
Смійся, лютий враже!  
Та не дуже, бо все гине,—  
Слава не поляже;  
Не поляже, а розкаже,  
Що діялось в світі,  
Чия правда, чия кривда  
І чиї ми діти.  
Наша дума, наша пісня  
Не вмре, не загине...  
От де, люде, наша слава,  
Слава України!  
Без золота, без каменю,  
Без хитрої мови,  
А голосна та правдива,  
Як господа слово.  
Чи так, батьку отамане?  
Чи правду співаю?  
Ех, якби-то!.. Та що й казать?  
Кебети не маю.  
А до того — Московщина,  
Кругом чужі люде.  
«Не потурай»,— може, скажеш,  
Та що з того буде?  
Насміються на псалом той,  
Що виллю сльозами;  
Насміються... Тяжко, батьку,  
Жити з ворогами!  
Поборовся б і я, може,  
Якби малось сили;  
Заспівав би,— був голосок,  
Та позички з'їли.  
Отаке-то лихо тяжке,  
Батьку ти мій, друже!  
Блуджу в снігах та сам собі:  
«Ой не шуми, луже!»  
Не втну більше. А ти, батьку,  
Як сам здоров знаєш;  
Тебе люде поважають,  
Добрий голос маєш;  
Співай же їм, мій голубе,  
Про Січ, про могили,  
Коли яку насипали,  
Кого положили.  
Про старину, про те диво,  
Що було, минуло-  
Утни, батьку, щоб нехотя  
На ввесь світ почули,  
Що діялось в Україні,  
За що погибала,  
За що слава козацькая  
На всім світі стала!  
Утни, батьку, орле сизий!  
Нехай я заплачу,  
Нехай свою Україну  
Я ще раз побачу,  
Нехай ще раз послухаю,  
Як те море грає,  
Як дівчина під вербою  
Гриця заспіває.  
Нехай ще раз усміхнеться  
Серце на чужині,  
Поки ляже в чужу землю,  
В чужій домовині.  

(1839)

http://svitiaz.tripod.com/
« Last Edit: May 03, 2010, 07:20:45 AM by Heorhij » Logged

Love never fails.
Heorhij
Merarches
***********
Offline Offline

Faith: Orthodox
Jurisdiction: GOA, for now, but my heart belongs to the Ukrainian Orthodox Church
Posts: 8,576



WWW
« Reply #4 on: May 04, 2010, 04:55:35 PM »

Сон
Комедія
 
Дух истины, его же мир не
может прияти, яко не видит
его, ниже знает его.
Иоанна глава 14, стих  17


У всякого своя доля  
І свій шлях широкий:  
Той мурує, той руйнує,  
Той неситим оком  
За край світа зазирає,—  
Чи нема країни,  
Щоб загарбать і з собою  
Взять у домовину.  
Той тузами обирає  
Свата в його хаті,  
А той нишком у куточку  
Гострить ніж на брата.  
А той, тихий та тверезий,  
Богобоязливий,  
Як кішечка, підкрадеться,  
Вижде нещасливий  
У тебе час та й запустить  
Пазурі в печінки,—  
І не благай: не вимолять  
Ні діти, ні жінка.  
А той, щедрий та розкошний,  
Все храми мурує;  
Та отечество так любить,  
Так за ним бідкує,  
Так із його, сердешного,  
Кров, як воду, точить!..  
А братія мовчить собі,  
Витріщивши очі!  
Як ягнята; «Нехай,— каже,—  
Може, так і треба».  
Так і треба! бо немає  
Господа на небі!  
А ви в ярмі падаєте  
Та якогось раю  
На тім світі благаєте?  
Немає! немає!  
Шкода й праці. Схаменіться:  
Усі на сім світі —  
І царята і старчата —  
Адамові діти.  
І той... і той... а що ж то я?!  
Ось що, добрі люди:  
Я гуляю, бенкетую  
В неділю і в будень.  
А вам нудно! жалкуєте!  
Єй-богу, не чую,  
І не кричіть! Я свою п'ю,  
А не кров людськую!  
Отак, ідучи попідтинню  
З бенкету п'яний уночі,  
Я міркував собі йдучи,  
Поки доплентавсь до хатини.  
А в мене діти не кричать  
І жінка не лає,  
Тихо, як у раї,  
Усюди божа благодать —  
І в серці, і в хаті.  
Отож я ліг спати.  
А вже підпилий як засне,  
То хоч коти гармати,  
І усом не моргне.  
Та й сон же, сон, напричуд дивний,  
Мені приснився —  
Найтверезіший би упився,  
Скупий жидюга дав би гривню,  
Щоб позирнуть на ті дива.  
Та чорта з два!  
Дивлюся: так буцім сова  
Летить лугами, берегами, та нетрями,  
Та глибокими ярами,  
Та широкими степами,  
Та байраками.  
А я за нею, та за нею,  
Лечу й прощаюся з землею:  
«Прощай, світе, прощай, земле,  
Неприязний краю,  
Мої муки, мої люті  
В хмарі заховаю.  
А ти, моя Україно,  
Безталанна вдово,  
Я до тебе літатиму  
З хмари на розмову.  
На розмову тихо-сумну,  
На раду з тобою;  
Опівночі падатиму  
Рясною росою.  
Порадимось, посумуєм,  
Поки сонце встане;  
Поки твої малі діти  
На ворога стануть.  
Прощай же ти, моя нене,  
Удово небого,  
Годуй діток; жива правда  
У господа бога!»  

Летим. Дивлюся, аж світає,  
Край неба палає,  
Соловейко в темнім гаї  
Сонце зустрічає.  
Тихесенько вітер віє,  
Степи, лани мріють,  
Меж ярами над ставами  
Верби зеленіють.  
Сади рясні похилились,  
Тополі по волі  
Стоять собі, мов сторожа,  
Розмовляють з полем.  
І все то те, вся країна,  
Повита красою,  
Зеленіє, вмивається  
Дрібною росою,  
Споконвіку вмивається,  
Сонце зустрічає...  
І нема тому почину,  
І краю немає!  
Ніхто його не додбає  
І не розруйнує...  
І все то те... Душе моя,  
Чого ти сумуєш?  
Душе моя убогая,  
Чого марне плачеш,  
Чого тобі шкода? хіба ти не бачиш,  
Хіба ти не чуєш людського плачу?  
То глянь, подивися; а я полечу  
Високо, високо за синії хмари;  
Немає там власті, немає там кари,  
Там сміху людського і плачу не чуть.  
Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш,  
Латану свитину з каліки знімають,  
З шкурою знімають, бо нічим обуть  
Княжат недорослих; а он розпинають  
Вдову за подушне, а сина кують,  
Єдиного сина, єдину дитину,  
Єдину надію! в військо оддають!  
Бо його, бач, трохи! а онде під тином  
Опухла дитина, голоднеє мре,  
А мати пшеницю на панщині жне.  
А он бачиш? очі! очі!  
Нащо ви здалися,  
Чом ви змалку не висохли,  
Слізьми не злилися?  
То покритка, попідтинню  
З байстрям шкандибає,  
Батько й мати одцурались,  
Й чужі не приймають!  
Старці навіть цураються!!  
А панич не знає,  
З двадцятою, недоліток,  
Душі пропиває!  
Чи бог бачить із-за хмари  
Наші сльози, горе?  
Може, й бачить, та помага,  
Як і оті гори  
Предковічні, що политі  
Кровію людською!..  
Душе моя убогая!  
Лишенько з тобою.  
Уп'ємося отрутою,  
В кризі ляжем спати,  
Пошлем думу аж до бога:  
Його розпитати,  
Чи довго ще на сім світі  
Катам панувати??  

Лети ж, моя думо, моя люта муко,  
Забери з собою всі лиха, всі зла,  
Своє товариство — ти з ними росла,  
Ти з ними кохалась, їх тяжкії руки  
Тебе повивали. Бери ж їх, лети  
Та по всьому небу орду розпусти.  
Нехай чорнів, червоніє,  
Полум'ям повіє,  
Нехай знову рига змії,  
Трупом землю криє.  
А без тебе я де-небудь  
Серце заховаю  
Та тим часом пошукаю  
На край світа раю.  
І знов лечу понад землею,  
І знов прощаюся я з нею.  
Тяжко матір покидати  
У безверхій хаті.  
А ще гірше дивитися  
На сльози та лати.  

Лечу, лечу, а вітер віє,  
Передо мною сніг біліє,  
Кругам бори та болота,  
Туман, туман і пустота.  
Людей не чуть, не знать і сліду  
Людської страшної ноги.  
І вороги й не вороги,  
Прощайте, в гості не приїду!  
Упивайтесь, бенкетуйте —  
Я вже не почую,  
Один собі навік-віки  
В снігу заночую.  
І поки ви дознаєтесь,  
Що ще є країна,  
Не полита сльозьми, кров'ю,  
То я одпочину-  
Одпочину... аж слухаю —  
Загули кайдани  
Під землею... Подивлюся...  
О люде поганий!  
Де ти взявся? що ти робиш?  
Чого ти шукаєш  
Під землею? Ні, вже, мабуть,  
Я не заховаюсь  
І на небі!.. За що ж кара,  
За що мені муки?  
Кому я що заподіяв!  
Чиї тяжкі руки  
В тілі душу закували,  
Серце запглили  
І галичі силу —  
Думи розпустили??  
За що, не знаю, а караюсь,  
І тяжко караюсь!  
І коли я спокутую,  
Коли діжду краю,  
Не бачу й не знаю!!  

Заворушилася пустиня.  
Мов із тісної домовини  
На той остатній страшний суд  
Мертвці за пзавдою встають.  
То не вмерлі, не убиті,  
Не суда просити!  
Ні, то людл, живі люди,  
В кайдани залиті.  
Із нор золото виносять,  
Щоб пельку залити  
Неситому!.. То каторжні.  
А за що? т.і знає...  
Вседержитель... а може, ще  
Й він не добачає.  

Онде злодій штемпований  
Кайдани волочить;  
Он розбойник катований  
Зубами скрегоче,  
Недобитка товариша  
Зарізати хоче!  
А меж ними, запеклими,  
В кайдани убраний  
Цар всесвітній! цар волі, цар,  
Штемпом увінчаний!  
В муці, в каторзі не просить,  
Не плаче, не стогне!  
Раз добром нагріте серце  
Вік не прохолоне!  

А де ж твої думи, рожевії квіти,  
Доглядані, смілі, викохані діти,  
Кому ти їх, друже, кому передав?  
Чи, може, навіки в серці поховав?  
О, не ховай, брате! розсип їх, розкидай!  
Зійдуть, і ростимуть, і у люди вийдуть!  
Чи ще митарство? чи вже буде?  
Буде, буде, бо холодно,  
Мороз розум будить.  

І знов лечу. Земля чорніє,  
Дрімає рсзум, серце мліє.  
Дивлюся: хати над шляхами  
Та городі: з стома церквами,  
А в городах, мов журавлі,  
Замуштрували москалі;  
Нагодовані, обуті  
І кайданачи окуті,  
Муштруються... Далі гляну:  
У долині, мов у ямі,  
На багнищі город мріє;  
Над ним хмарою чорніє  
Туман тяжкий... Долітаю —  
То город безкраїй.  
Чи то турецький,  
Чи то німецький,  
А може, те, що й московський.  
Церкви, та палати,  
Та пани пузаті,  
І ні однісінької хати.  

Смеркалося... огонь огнем  
Кругом запалало,—  
Аж злякаьсь я... «Ура! ура!  
Ура!» — закричали.  
«Цу-цу, дурні! схаменіться!  
Чого се ви раді!  
Що горите?» — «Экой хохол!  
Не знает параду.  
У нас парад! сам  изволит  
Сегодни гуляти!»  
«Та де ж вона, тая цяця?»  
«Бон видишь — палаты».  
Штовхаюсь я; аж землячок,  
Спасибі, признався,  
З циновими ґудзиками:  
«Де ты здесь узялся?»  
«З України». — «Так як же ты  
Й говорыть не вмиєш  
По-здешему?» — «Ба ні,— кажу,—  
Говорить умію.  
Та не хочу».— «Экой чудак!  
Я вси входы знаю,  
Я тут служу; коли хочеш,  
В дворец попитаюсь  
Ввесты тебе. Только, знаєш,  
Мы, брат, просвищенны,—  
Не поскупись полтинкою...»  
Цур тобі, мерзенний  
Каламарю... І зробився  
Я знову незримий  
Та й пропхався у палати.  
Боже мій єдиний!!  
Так от де рай! уже нащо  
Золотом облиті  
Блюдолизи; аж ось і сам,  
Високиіі, сердитий,  
Виступає; обок його  
Цариця небога,  
Мов опгньок засушений,  
Тонка, довгонога,  
Та ще р;а лихо, сердешне,  
Хита головою.  
Так оце-то та богиня!  
Лишенько з тобою.  
А я, дурний, не бачивши  
Тебе, цяце, й разу,  
Та й повірив тупорилим  
Твоїм в рщомазам.  
Ото дурний! а ще й битий!  
На каток повірив  
Москалеві. От і читай,  
І йми ти їм віри!  
За богами — панства, панства  
В серебрі та златі!  
Мов кабани годовані —  
Пикаті, пузаті!..  
Аж потіють, та товпляться,  
Щоб то ближче стати  
Коло самих: може, вдарять  
Або дулю дати  
Благовонять; хоч маленьку,  
Хоч півдулі, аби тілько  
Під самую пику.  
І всі у ряд поставали,  
Ніби без'язикі —  
Анітелень. Цар цвенькає;  
А диво-цариця,  
Мов та чапля меж птахами,  
Скаче, бадьориться.  
Довгеніко вдвох походжали  
Мов сиіі надуті,  
Та щось нишком розмовляли  
Здалека не чути —  
О отечсстві, здається,  
Та нових петлицях,  
Та о муштрах ще новіших!..  
А потім цариця  
Сіла мовчки на дзиґлику.  
Дивлюсь, цар підходить  
До найстаршого... та в пику  
Його як затопить!..  
Облизався неборака  
Та меншого в пузо —  
Аж загуло!.. а той собі  
Ще меншого туза  
Межи плечі; той меншого,  
А менший малого,  
А той дрібних, а дрібнота  
Уже за порогом  
Як кинеться по улицях,  
Та й дівай місити  
Недобитків православних,  
А ті голосити;  
Та верещать; та як ревнуть:  
«Гуля наш батюшка, ґуля!  
Ура!..ура!..ура! а, а, а...»  
Зареготався я, та й годі;  
А й мене давнули  
Таки добре. Перед світом  
Усе те заснуло;  
Тільки де-де православні  
По углах стогнали  
Та, стогнучи, за батюшку  
Господа благали.  
Сміх і сльози! От пішов я  
Город озирати.  
Там ніч, як день. Дивлюся:  
Палати, палати  
Понад тихою рікою;  
А беріг ушитий  
Увесь каменем. Дивуюсь,  
Мов несамовитий!  
Як то ноно зробилося  
З калюжі такої  
Таке диво... отут крові  
Пролито людської —  
І без ножа. По тім боці  
Твердиня й дзвіниця,  
Мов тг швайка загострена,  
Аж чудно дивиться.  
І дзиггрі теленькають.  
От я повертаюсь —  
Аж кінь летить, копитами  
Скелю розбиває!  
А на коні сидить охляп,  
У свит — не свиті,  
І без шапки. Якимсь листом  
Голова повита.  
Кінь басує, от-от річку,  
От... от... перескочить.  
А він руку простягає,  
Мов світ  увесь хоче  
Загарбати. Хто ж це такий?  
От собі й читаю,  
Що на скелі наковано:  
Первому— Вторая  
Таке диво наставила.  
Тепер же я знаю:  
Це той  П е р в и й  що розпинав  
Нашу Україну,  
А  В т о р а я  доконала  
Вдову сиротину.  
Кати! кати! людоїди!  
Наїлись обоє,  
Накралися; а що взяли  
На той  світ з собою?  
Тяжко, тяжко мені стало,  
Так, мов я читаю  
Історія України.  
Стою, замираю...  
А тим часом — тихо, тихо  
Та сумно співає  
Щось такеє невидиме:  
  
«Із города із Глухова  
Полки виступали  
З заступами на лінію,  
А мене послали  
На столицю з козаками  
Наказним гетьманом!  
О боже наш милосердий!  
О царю поганий,  
Царю проклятий, лукавий,  
Аспиде неситий!  
Що ти зробив з козаками?  
Болота засипав  
Благородними костями;  
Поставив столицю  
На їх трупах катованих!  
І в темній темниці  
Мене, вольного гетьмана,  
Голодоч замучив  
У кайданах. Царю! царю!  
І бог не розлучить  
Нас з тобою. Кайданами  
Скованій зо мною  
Навік-віки. Тяжко мені  
Витать над Невою.  
України далекої,  
Може, вже немає.  
Полетів би, подивився,  
Так бог не пускає.  
Може, Москва випалила  
І Дніпро спустила  
В синє море, розкопала  
Високі могили —  
Нашу славу. Боже милий,  
Зжалься, боже милий».  
Та й замовкло; дивлюся я:  
Біла хмара криє  
Сіре небо. А в тій хмарі  
Мов звір в гаї виє.  
То не хмара — біла пташка  
Хмарою спустилась  
Над царем тим мусянджовим  
І заголосила:  
«І ми сковані з тобою,  
Людоїде, змію!  
На страішному на судищі  
Ми бог і закриєм  
Од очей твоїх неситих.  
Ти нас з України  
Загнав, голих і голодних,  
У сніг на чужину  
Та й порізав; а з шкур наших  
Собі багряницю  
Пошив жилами твердими  
І заклав; столицю  
В новій рясі. Подивися:  
Церкви та палати!  
Веселися, лютий кате,  
Проклятий! проклятий!»  

Розлетілись, розсипались,  
Сонечко вставало.  
А я стояв, дивувався,  
Та аж страшно стало.  
Уже вбогі ворушились,  
На труд поспішали,  
І москалі на розпуттях  
Уже муштрувались.  
Покрай улиць поспішали  
Заспані дівчата,  
Та не  з  дому, а додому!  
Посилгла мати  
На цілу ніч працювати,  
На хліб заробляти.  
А я стою, похилившись,  
Думаю, гадаю,  
Як то тяжко той насущний  
Люди заробляють.  
От і братія сипнула  
У сенат писати  
Та підписувать — та драти  
І з батька, і брата.  
А меж ними і землячки  
Де-де проглядають.  
По-московській так і ріжуть,  
Сміються та лають  
Батькін своїх, що змалечку  
Цвенькать не навчили  
По-німецькій,— а то тепер  
І кисни в чорнилах!  
П'явки! п'явки! може, батько  
Остатню корову  
Жидам продав, поки вивчив  
Московської мови.  
Україно! Україно!  
Оце твої діти,  
Твої квіти молодії,  
Чорнилом политі,  
Московською блекотою  
В німецьких теплицях  
Заглушені!.. Плач, Украйно!  
Бездітна вдовице!  

Піти лишень подивиться  
До царя в палати,  
Що там робиться. Приходжу:  
Старшина пузата  
Стоїть рядом; сопе, хропе,  
Та понадувалось,  
Як індики, і на двері  
Косо поглядало.  
Аж ось взни й одчинились.  
Неначе з берлоги  
Медвідь  виліз, ледве-ледве  
Переносить ноги;  
Та одутий, аж посинів:  
Похмілля прокляте  
Його мучило. Як крикне  
На самих пузатих —  
Всі пузаті до одного  
В землю провалились!  
Він вилупив баньки з лоба —  
І все затрусилось,  
Що осталось; мов скажений,  
На менших гукає —  
І ті в землю; він до дрібних  
І ті пропадають!  
Він до челяді — і челядь,  
І челядь пропала;  
До москалів — москалики,  
Тілько застогнало,  
Пішли в землю; диво дивне  
Сталося на світі.  
Дивлюся я, що дальш буде,  
Що буде робити  
Мій медведик! Стоїть собі,  
Голову понурив  
Сіромаха. Де ж ділася  
Медвежа натура?  
Мов кошеня, такий чудний.  
Я аж зісміявся.  
Він і почув, та як зикне,—  
Я перелякався,  
Та й прокинувсь... Отаке-то  
Приснилося диво.  
Чудне якесь!.. таке тілько  
Сниться юродивим  
Та п'яницям. Не здивуйте,  
Брати .любі, милі,  
Що не своє розказав вам,  
А те, що приснилось.

(1944)

http://svitiaz.tripod.com/
« Last Edit: May 04, 2010, 04:55:52 PM by Heorhij » Logged

Love never fails.
Heorhij
Merarches
***********
Offline Offline

Faith: Orthodox
Jurisdiction: GOA, for now, but my heart belongs to the Ukrainian Orthodox Church
Posts: 8,576



WWW
« Reply #5 on: May 04, 2010, 06:07:49 PM »

Юродивий

Во дні фельдфебеля-царя 
Капрал Гаврилович Безрукий 
Та унтер п'яний Долгорукий 
Украйну правили. Добра 
Таки чимало натворили, 
Чимало люду оголили 
Оці сатрапи-ундіра, 
А надто стрижений Гаврилич 
З своїм єфрейтором малим 
Та жвавим, на лихо лихим, 
До того люд домуштрували, 
Що сам фельдфебель дивувались 
І маршировкою, і всім, 
І «благосклонні пребивали 
Всегда к єфрейторам своїм». 
А ми дивились, та мовчали, 
Та мовчки чухали чуби. 
Німії, подлії раби, 
Підніжки царськії, лакеї 
Капрала п'яного! Не вам, 
Не вам, в мережаній лівреї 
Донощики і фарисеї, 
За правду пресвятую стать 
І за свободу. Розпинать, 
А не любить ви вчились брата! 
О роде суєтний, проклятий, 
Коли ти видохнеш? Коли 
Ми діждемося Вашінгтона 
З новим і праведним законом? 
А діждемось-таки колись! 
Не сотні вас, а міліони 
Полян, дулебів і древлян 
Гаврилич гнув во время оно; 
А вас, моїх святих киян, 
І ваших чепурних киянок 
Оддав своїм прафосам  п'яним 
У наймички сатрап-капрал. 
Вам і байдуже. А меж вами 
Найшовсь-таки якийсь проява, 
Якийсь дурний оригінал, 
Що в морду затопив капрала , 
Та ще й у церкві, і пропало, 
Як на собаці. 
<Тоді, дурні, і вам було б 
На його вийти з рогачами, 
А ви злякалися...>* 
Так-то так! 
Найшовсь-таки один козак 
Із міліона свинопасів, 
Що царство все оголосив: 
Сатрапа в морду затопив. 
А ви, юродиві, тим часом, 
Поки нездужає капрал, 
Ви огласили юродивим 
Святого лицаря! а бивий 
Фельдфебель ваш, Сарданапал, 
Послав на каторгу святого; 
А до побитого старого 
Сатрапа «навсегда оставсь 
Преблагосклонним». 
Більш нічого 
Не викроїлось, і драму 
Глухими, темними задами 
На смітник винесли, а я... 
О зоре ясная моя! 
Ведеш мене з тюрми, з неволі 
Якраз на смітничок Миколи, 
І світиш, і гориш над ним 
Огнем невидимим, святим, 
Животворящим, а із гною 
Встають стовпом передо мною 
Його безбожнії діла... 
Безбожний царю! творче зла! 
Правди гонителю жестокий! 
Чого накоїв на землі! 
А ти, всевидящеє око! 
Чи ти дивилося звисока, 
Як сотнями в кайданах гнали 
В Сибір невольників святих, 
Як мордували, розпинали 
І вішали. А ти не знало? 
І ти дивилося на них 
І не осліпло. Око, око! 
Не дуже бачиш ти глибоко! 
Ти спиш в кіоті, а царі... 
Та цур їм, тим царям поганим! 
Нехай верзуться їм кайдани, 
А я полину на Сибір, 
Аж за Байкал; загляну в гори, 
В вертепи темнії і в нори 
Без дна глибокії, і вас, 
Споборники святої волі, 
Із тьми, із смрада і з неволі 
Царям і людям на показ 
На світ вас виведу надалі 
Рядами довгими в кайданах...

(1857)

http://svitiaz.tripod.com/
Logged

Love never fails.
Heorhij
Merarches
***********
Offline Offline

Faith: Orthodox
Jurisdiction: GOA, for now, but my heart belongs to the Ukrainian Orthodox Church
Posts: 8,576



WWW
« Reply #6 on: May 04, 2010, 06:37:33 PM »

Подражаніє Ієзекіїлю
Глава 19

Восплач, пророче, сине божий! 
І о князях, і о вельможах, 
І о царях отих. І рци: 
«Пащо та сука, ваша мати, 
Зо львами кліщилась, щенята? 
І добувала вас, лихих? 
І множила ваш род проклятий? 
А потім з вас, щенят зубатих, 
Зробились львичища! Людей! 
Незлобних, праведних дітей, 
Жрете, скажені!.. Мов шуліка 
Хватає в бур'яні курча, 
Клює і рве його. А люде... 
Хоч бачать люде, та мовчать. 
Отож львеня те дике! люте! 
Підстерегли його, взяли 
Та, закувавши добре в пута, 
В Єгипет люде одвели — 
На каторгу. А люта мати! 
Спустила друге бісновате 
Своє скаженеє звіря. 
Та вже такого сподаря, 
Що гради й весі пожирало. 
Земля тряслася, трепетала 
Од реву львичища твого. 
Окули люде і цього. 
Заперли в щелепи удила 
І в Вавілоні посадили 
В тюрму глибоку. Щоб не чуть 
Було на світі того рику 
Самодержавного владики, 
Царя неситого... 
Минуть, 
Уже потроху і минають 
Дні беззаконія і зла. 
А львичища того не знають, 
Ростуть собі, як та лоза 
У темнім лузі. Уповають 
На корінь свій, уже гнилий, 
Уже червивий, і малий, 
І худосильний. Вітер з поля 
Дихне — погне і полама. 
І ваша злая своєволя 
Сама скупається, сама 
В своїй крові. Плач великий 
Вомєсто львичищого рика 
Почують люде. І той плач, 
Нікчемний, довгий і поганий, 
Межи людьми во притчу стане, 
Самодержавний отой плач!» 

(1859)

http://svitiaz.tripod.com/
Logged

Love never fails.
LizaSymonenko
Слава Ісусу Христу!!! Glory to Jesus Christ!!!
Global Moderator
Toumarches
******
Offline Offline

Faith: God's Holy Catholic and Apostolic Orthodox Church
Jurisdiction: Ukrainian Orthodox Church of the U.S.A.
Posts: 12,557



WWW
« Reply #7 on: May 04, 2010, 10:35:03 PM »

My mother and I are both in tears,
Logged

Conquer evil men by your gentle kindness, and make zealous men wonder at your goodness. Put the lover of legality to shame by your compassion. With the afflicted be afflicted in mind. Love all men, but keep distant from all men.
—St. Isaac of Syria
Heorhij
Merarches
***********
Offline Offline

Faith: Orthodox
Jurisdiction: GOA, for now, but my heart belongs to the Ukrainian Orthodox Church
Posts: 8,576



WWW
« Reply #8 on: May 04, 2010, 10:55:32 PM »

My mother and I are both in tears,

I am sorry... but we should DO something.

For one, I absolutely reject all piety, all "politically correct" Orthodox talk (spiel). I HATE, HATE, HATE, HATE. I hate those who rob, rape, humiliate, tear apart, wipe out from the face of the earth my country, my nation. I am still trying to love all people, and for those of them who do the above, my feeling is that I pity them and wish that their wretched souls be saved by the all-merciful God. But whenever, from wherever, I hear, see, smell, feel the damn Russophilia, I will bite, stab, choke, spit, hit, shoot, cut, bludgeon, tear apart.

"Ja tak jiji, ja tak lyublyu moju Ukrayinu ubohu, shcho proklyanu svyatoho Boha, za neji dushu pohublyu."
« Last Edit: May 04, 2010, 10:56:16 PM by Heorhij » Logged

Love never fails.
LizaSymonenko
Слава Ісусу Христу!!! Glory to Jesus Christ!!!
Global Moderator
Toumarches
******
Offline Offline

Faith: God's Holy Catholic and Apostolic Orthodox Church
Jurisdiction: Ukrainian Orthodox Church of the U.S.A.
Posts: 12,557



WWW
« Reply #9 on: May 04, 2010, 11:08:52 PM »

Don't say that.  Teelo mojna zhoobiti ale ne dooshoo!  Nekoli ne zhoobi dooshoo za Ykrainu abo za neekoho,  Bereji cvoyu dooshoo.  It is the most precious thing we have!
« Last Edit: May 04, 2010, 11:30:29 PM by LizaSymonenko » Logged

Conquer evil men by your gentle kindness, and make zealous men wonder at your goodness. Put the lover of legality to shame by your compassion. With the afflicted be afflicted in mind. Love all men, but keep distant from all men.
—St. Isaac of Syria
LizaSymonenko
Слава Ісусу Христу!!! Glory to Jesus Christ!!!
Global Moderator
Toumarches
******
Offline Offline

Faith: God's Holy Catholic and Apostolic Orthodox Church
Jurisdiction: Ukrainian Orthodox Church of the U.S.A.
Posts: 12,557



WWW
« Reply #10 on: May 04, 2010, 11:10:59 PM »

I hate typing on little phones, and I don't have cyrillic letters!  Ahhhhh!

Heorhij....Ne haryachisia.  Ya rozoomiyu tvoyu doomkoo ale ne mojna dooshoo abo Boha cheepati....lishe molitisia.

You say DO something.  Do what?  Come on!  We can't even get our own Orthodox "brothers" on this forum to understand the desire of a people to have their own nation.

It kind of saddens and sickens me.  I don't hate.  I mourn.

I mourn what is going on, I mourn that the "tourists" don't get it, don't want to get or are simply blinded.

You know...I have had my fill.  I am soooo sad with everything going on around me....and there's nothing I can do!

Lord, have mercy on us all.


« Last Edit: May 04, 2010, 11:37:03 PM by LizaSymonenko » Logged

Conquer evil men by your gentle kindness, and make zealous men wonder at your goodness. Put the lover of legality to shame by your compassion. With the afflicted be afflicted in mind. Love all men, but keep distant from all men.
—St. Isaac of Syria
Tags: Ukraine 
Pages: 1   Go Up
  Print  
 
Jump to:  

Powered by MySQL Powered by PHP Powered by SMF 1.1.18 | SMF © 2013, Simple Machines Valid XHTML 1.0! Valid CSS!
Page created in 0.149 seconds with 38 queries.